ДУХОВНО ЗАЧАТІ БОЖІ СИНИ І ЇХНІЙ РОЗВИТОК

“Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити. Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі” (Римлян 8: 13, 14).
Тільки ті, в кого правильний дух, правильна вдача, воля або наміри, можуть триматися Божественного Закону; і тільки ті, хто перебуває в досконалій згоді з Богом, вважатимуться синами. Святі ангели є Божими синами на ангельському рівні; херувими є синами Бога на своєму рівні існування; також Христос і Церква в славі є Божими синами на Божественному рівні. Всі вони є синами Бога, хоча існують на різних рівнях. Всі вони ведені Духом Бога. Якщо ж вони не мають цього Духа, то не можуть вважатися синами, бо ніхто не може триматися Божественного Закону, хто не має Божественної вдачі.
Доки Адам не згрішив, він був сином Бога (Лк. 3: 38). Він мав Дух Бога в тому значенні, що мав правильний дух, вдачу, волю, наміри. Та відколи він порушив Божественний Закон, він вважався грішником. Весь Адамів рід далі є грішниками за винятком тих, які увійшли в Христа. Проте у Тисячолітньому віці Адамів рід також матиме привілей увійти в Христа. Христос буде Отцем Вічності – Отцем, який дасть вічне життя усім, хто буде слухатися наказів Месіанського Царства. Щоб досягти стану, в якому можливе Божественне схвалення, людство повинно мати дух Правди і здобути розвиток в цьому напрямку. Перш ніж люди будуть вважатися, тобто будуть признані, синами, вони повинні мати дух праведності, праведну вдачу. Доки вони не здобудуть цього духа, вони не зможуть виконувати прийнятного служіння, бо Господь шукає таких поклонників, які би поклонялися Йому в дусі та в правді.
У своєму деградованому стані людство не в силах виконувати Божественний Закон. Навіть у Тисячолітньому віці люди будуть виконувати його тільки частково, доки не будуть приведені назад до образу Бога в плоті (1 М. 1: 26).

КИМ Є БОЖІ СИНИ?

Згідно зі Святим Письмом, досі на землі було зовсім обмежене число Божих синів. Впродовж усього Юдейського віку Бог був Наставником та Вождем Свого народу через Мойсея та пророків, але ізраїльтяни не були синами Бога і не мали зачаття Духом до синівства. Навпаки, вони були тільки Домом Слуг (Євр. 3: 5). Святий Дух Бога ще не був даний нікому з деградованого роду, бо Ісус ще не був прославлений (Ів. 7: 39).
Святе Письмо говорить про Святий Дух як про особливий вплив, що приходить від Бога на особливий клас, особливим чином, після особливої події – а не перед цією подією. Прихід Духа став явним у П’ятидесятницю, будучи чимось зовсім окремим і відмінним від усього, що відбулося досі. Ця сила, цей вплив називається по-різному: Святий Дух, Дух Бога, Дух Христа, Дух Правди, Дух здорового розуму, Дух синівства. Різні особливості, описані цими різними назвами, мають відношення до того самого класу, а саме: до зачатих Духом.
Духовно зачаті є особливим класом. Він складається з тих, хто взяв свій хрест, став послідовником Христа і, відповідно, признаний Отцем через зачаття Святим Духом. Цей Дух Правди настільки прояснює Біблію, що ті, які мають Святий Дух, можуть краще зрозуміти Боже Відкриття. Вони здатні збагнути Божі глибини, які не можна збагнути без нього. Хоча інші, не маючи Святого Духа Бога, можуть почерпнути трохи правди зі Святого Письма, цей особливий клас розуміє саму суть Правди.

ДЕХТО ПРИТЯГНЕНИЙ ДО БОГА ПРИРОДНИМ ЧИНОМ

Можемо пригадати деякі вірші Святого Письма, які розповідають про керівництво Божим народом до зачаття Святим Духом. Говорячи про спосіб притягнення тих, які згодом стають Його учнями, наш Господь сказав: “Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його” (Ів. 6: 44). Це притягнення не є дією Святого Духа зачаття, яке стає надбанням усіх, кого Бог прийняв через Христа як синів. Навпаки, те, що Святе Письмо називає притягненням з боку Бога (якого ми всі зазнали), є, очевидно, природним притягненням по плоті, але не до грішних речей, а до того, що святе, однак з урахуванням того, чим володіє тілесна людина.
Наприклад, коли Бог створив Адама, той, природно, любив Бога, бажав служити Богу, хотів бути слухняним Богу і поклонятися Йому. Всі ці бажання були природними, бо він був у природному стані – у тому стані, в якому був створений, був чистий. Гріх запровадив людство в неприродний стан. Але навіть після того, як гріх увійшов і спотворив первісний характер, даний Богом, певні прагнення до Бога залишилися у людському серці навіть серед деградованих людей. Їм хотілося бути в єдності з Ним, бути близько Нього, бачити в Ньому Захисника та Приятеля.
Бог притягує людство не інакше, як з допомогою цієї первісної сили, яку Він прищепив і яка ще повністю не загубилася через гріхопадіння роду Адама. Все людство виродилося, відійшовши від образу Бога, але бажання поклонятися, проявляти праведність, бути в згоді з Богом в деяких людей є сильнішим, ніж в інших. Наскільки хтось шукає праведності, настільки він притягнений до Бога і шукає Бога, чи не вдасться йому знайти свого Творця. Він тужить за Богом, бо хоче Його знайти.

ЯК ВІДБУВАЄТЬСЯ ПРИТЯГНЕННЯ?

Це притягнення, віримо, відбувається у випадку кожного з нас. Перш ніж ми посвятилися Богу, в нас виникло бажання прийти до Нього. Воно було чимось, що пробудилося в нас, хоча й існувало попередньо. Тоді щось трапилось, що звернуло наші думки до Бога. Можливо, це був якийсь великий смуток, якесь лихо, яке притягнуло серце до Бога, і з ним прийшло відчуття, що з цим горем треба йти до Нього. Разом з таким бажанням, можливо, промайнула думка: “Але Бог мене не вислухає”. Цілком слушний висновок, бо немає іншого шляху наблизитися до Бога, окрім Відкупителя, Який сказав: “Я дорога, і правда, і життя”.
Як римський сотник Корнилій потребував, щоб його навчили як наблизитися до Бога, так і душа, яка шукає Божественної підтримки, потребує такої поради. Ми дійсно віримо, що тисячі і тисячі відвернулися від Бога через різні сектантські перекручення Його праведного характеру. Коли люди почнуть усвідомлювати, що наш Бог люблячий, справедливий, милосердний, вони навернуться до Нього. Бачимо, як декого притягнув до Бога показ Фотодрами Створення. Недавно ми чули про одного юриста, який признався, що він зовсім загубив Бога, але після того, що він побачив під час показу Фотодрами, він знову наблизився до Нього і посвятився Йому. Це і є, віримо, шлях, яким ми притягнені до Отця, Чий вплив пов’язаний з усім прекрасним і гармонійним в природі. Доки в нас не виникне бажання повернутися до Бога, ми не готові до того, щоб наш великий Заступник вів нас, бо коли ми приходимо до цього Заступника, Він виразно каже: “Я можу прийняти вас на одній умові”. Ця умова, як говорить Він, – взяти свій хрест і йти за Ним (Мт. 16: 24). Відповідно, не було би розумним казати комусь про вузький шлях, доки він не є притягнений до Бога. Бачимо достатньо виразну різницю між притягненням Отцем (на якому скрізь робиться наголос) і тим, що Святе Письмо називає Духом Бога. Цей Дух даний тільки синам Бога. “Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі” (Рим. 8: 14). Цей Дух тримає їх і веде різними шляхами: часом дає в їхні руки маєток, часом забирає його, часом дозволяє хвороби. Такі труднощі Божих синів допомагають їм зростати в благодаті, знанні та любові, щоб стати придатними та приготованими до становища на духовному рівні.

ДУХ, ВИЛИТИЙ НА ВСЕ ЛЮДСТВО

У Тисячолітньому віці справи будуть дещо іншими ніж зараз. У земній частині Царства Христос матиме представників, і через них Боже Слово досягне людей. Хто в той час буде притягнений до Бога, той матиме привілей прийти до єдності з Ним через посвячення. Люди отримають Божий Дух в значенні благословення, але не в значенні зачаття, як зараз отримує Церква.
Стародавні гідні будуть земними представниками Месіанського Царства, тоді як Христос буде великим Учителем в славі, від Якого через цих земних представників приходитимуть всі вказівки. Як тільки люди почнуть здобувати справжнє, вірогідне знання про славний характер Бога, вони почнуть бачити, якими недолугими вони є. Тоді вони зможуть прийняти ці вказівки.
Нікого не змушуватимуть їх приймати, але той, хто проявлятиме незгоду з Царством, отримає обмеження. Пророк Захарія, говорячи про земні справи під владою царства, каже: “І станеться, хто від земних племен до Єрусалиму не прийде, щоб вклонятись Цареві, Господу Саваоту, то не буде дощу в них” (Зах. 14: 17). Якщо інтерпретувати вираз “дощ” символічно, то, зрозуміло, для таких народів не буде Божественного благословення: не буде дощу, а значить, не буде врожаю. Але дощ, благословення, прийде на тих, хто буде в згоді з Господом.
Коли люди прийдуть до єдності з Богом, вони присвятять своє життя і своє тіло Його службі. Тоді вони почнуть здобувати благословення у розумі та тілі, і в такому значенні будуть здобувати більше Господнього Духа – Духа Його розуму. Ось так через Свою Правду та через Божественні суди того часу Господь “виллє Духа Свого на кожне тіло” (Йоіл. 2: 28). Наскільки люди отримають Його Дух, настільки прийдуть до стану синівства. Але навіть в той час вони ще не будуть синами у повному значенні слова. Ми могли би навіть сказати, що Церква ще не є синами у повному значенні слова. Ми будемо справді синами тоді, коли зазнаємо зміни нашого воскресіння. Так само в Тисячолітньому віці, коли люди приходитимуть до згоди з Божественно встановленим Месіанським Царством, вони наближатимуться щораз більше до критерію синівства. У кінці Тисячолітнього віку вони досягнуть такого розумового стану, який мав Адам у своїй досконалості. Все це благословення вони отримають через Христа та Його Церкву.

ПРАЦЯ ДУХА В ЦЕРКВІ

Оскільки наш Господь дасть вічне життя людству, Він названий “Отцем вічності” – Отцем, Який дає вічне життя (Іс. 9: 6). Під час Тисячоліття всі охочі та слухняні стануть Його дітьми. Тоді, в кінці Месіанського Царства, діти Христа будуть передані Великому Отцеві*. Оскільки вони мають бути синами Христа, Який є Сином Бога, то Небесний Отець буде їхнім Дідом. Тоді весь світ повернеться до гармонії з Богом як сини Христа.
---------
*Grand-Father (анг.) – (гра слів)означає “Великий, тобто Величний, Отець” та “Дід”.
---------
Проте під час Євангельського віку Бог не займається світом. Все, що має природну красу у світі, є результатом загальної діяльності Божої Сили. Натомість наш вірш не відноситься до цієї діяльності Божої Сили, тобто Духа, а до Його впливу на серця людей. У Новому Завіті це відноситься до тих, які стали Його народом через повне посвячення і, далі, через зачаття Святим Духом – як Нові Створіння в Христі (2 Кор. 5: 17). Вони мають особливу Божественну опіку. Святе Письмо згадує Дух Правди, Дух Отця, Дух Христа. Це – синоніми і означають Божественний вплив, який діє на народ Бога. Отримавши зачаття Духом, ми повинні пам’ятати, що ми, за словами апостола, маємо бути удосконалені. Ми повинні досягти певного розвитку. Роблячи поступ, ми остаточно народимося у Першому Воскресінні. Тільки тоді, а не раніше, прийде досконалість. Тим часом, щоб ми були готові до цього воскресіння, в нас повинен відбутися певний розвиток.

ГОТУЮЧИСЬ ДО ДУХОВНИХ УМОВ

У нашому контексті апостол розповідає, як досягти згаданого рівня життя, як приготувати себе до народження з Духа у властивому часі. Він каже, що такий розвиток можна досягти через Дух, тобто Силу, Бога. Цей Дух діє різним чином. Наприклад, Боже Послання стосується Церкви. Отже, чим більше ми розуміємо Божий План, тим більшою є ця Сила в нашому серці, глибшим наше посвячення Божественній волі, більшою наша відданість і наше бажання робити все, що Богу до вподоби.
Зміна в нашому серці не відбувається ані через людей, ані від людей. Бог розпочав цю працю в нас, і ми повинні звертатися до Нього за завершенням того, що Він започаткував в нашому серці через Послання, яке нам дав. Отже, ми йдемо до Нього в молитві, вивчаємо Його Слово, щоб знати його зміст і вміти впроваджувати його в нашому житті. Як ми потребуємо їжі, щоб зміцнити наші смертні тіла, так нам потрібна духовна їжа, щоб зміцнити Нове Створіння. Цієї духовної їжі Бог дає нам вдосталь, щоб ми набрались духовних сил і зрозуміли Його волю краще, ніж досі.
Діяльність Бога через Святий Дух є поступовою працею. Ми були настільки спантеличені помилками наших колишніх вірувань, що не готові одразу зрозуміти Божі глибини. Нам потрібно вчитися і збиратися з тими, хто має таку саму дорогоцінну віру. Це допомагає нам зрозуміти глибокі речі.

БОЖА ВОЛЯ ДЛЯ НАС

Коли ми починаємо розуміти справи більш виразно, наші погляди на дану річ поступово змінюються. Коли ми вперше прийшли до Бога, ми думали, що Божа воля стосовно нас полягає у тому, щоб ми догоджали собі, вели добре, моральне життя, дбали про власне тіло, і якщо ми – Божий народ, то повинні мати всього вдосталь, а ті, хто не живе в гармонії з Богом, повинні бути знищені. Так думають тілесні люди. Апостол каже, що тілесна людина не здатна розуміти речі від Божого Духа, бо їх треба розсуджувати духовно. Бог зовсім не збирається так поводитися з нами.
Поступово ми починаємо розуміти, що наш Небесний Отець готує нас до духовних речей, показуючи, як руйнувати земний стан і як це буде доведене до кінця. Це щось зовсім нове для нас, і ми запитуємо себе: “Невже Бог хоче, щоб я умертвив, щоб я знищив земний стан? Хіба я не повинен розвивати свої таланти і жити природним життям?”
Природна людина говорить: “Дотримуйся природних речей, роби, що тобі подобається, доки це не зачіпає прав інших”. Але Нове Створіння не повинно прислухатися до природних нахилів плоті. Ми попросили Господа, щоб Він перемінив нас, відновив наш розум і остаточно дав те, що Він нам обіцяв. Тому ми вже не зі світу, і наш шлях повинен бути таким, як накреслено у Святому Письмі.

ПРАЦЯ НОВОГО СТВОРІННЯ

Наш вірш не має на увазі, що ми повинні умертвляти наше тіло так, як дехто собі думає. Як свідчить історія, в минулому були ревні душі, які бичували власне тіло, доводячи його до нестерпного болю, а тоді одягали волосяницю і т.д. Часом від тілесних тортур шкіра вкривалася ранами. Інші умертвляли тіло, дозволяючи ходити по собі і т.п. Ми не заперечуємо, що кожен, хто так робить, очевидно, має для цього причину, і ми не думаємо, що ця причина погана, однак, віримо, що ті, які так роблять, мають неправильне уявлення про зміст нашого вірша.
Під виразом “умертвляти тілесні вчинки” Святе Письмо має на увазі, що Божий народ повинен умертвити в собі всі природні звички, які не погоджуються з Духом Бога. Ми всі народилися грішними, каже Біблія, і тому не повинні йти за нахилами нашої деградованої природи. Ми повинні мати Дух Бога, Святий Дух, що вестиме нас шляхом, яким ми повинні йти. Ми повинні умертвляти кожну схильність тіла, яка не має схвалення нового розуму. Деякі прикмети смертного тіла належить знищити, тому з ними весь час доводиться воювати. Інші прикмети треба використати в службі праведності. Колись ми знаходилися під гріхом, проте зараз ми маємо новий розум. Тому ми повинні сприймати стару природу тільки як земну посудину. Під керівництвом Святого Духа ми повинні знати, як це робити. Перший крок у цьому напрямку – вважати наше тіло мертвим. Якщо ми вважатимемо його мертвим для гріха і для всього, що має земну природу, тоді воно вважатиметься живим в тому значенні, що в ньому пробудяться, оживуть всі тенденції, прикмети, які можна задіяти в службі Богу. Це другий крок.

ЩОДЕННА БОРОТЬБА ДУХОВНО ЗАЧАТИХ

Після зачаття Духом ми стаємо Новими Створіннями. Тепер ми в кожному значенні слова вільні від нашого тіла. Але якщо виявиться, що якась частина нашої людської природи чинить опір Богу та Його волі, ми повинні, як тільки це побачимо, умертвити її. Такий процес є постійною боротьбою, постійним воюванням проти старої природи. Апостол виразно називає його воюванням між плоттю і Духом. Воюючи проти тих елементів, які по праву є мертвими, ми бачимо, що плоть насправді не мертва. Та коли ми живемо по Духу, а не по плоті, Бог не признаватиме плоті, ані ми. Ми будемо признавати тільки Нове Створіння.
Битва триває щодня. Всі наші члени треба привести до згоди з Богом та Його волею. Ми повинні намагатися дивитися на все з Божественного погляду. Думка не в тому, що нам колись вдасться зробити смертне тіло досконалим, а в тому, що доки ми живемо на землі і маємо справу з цим тілом, наш обов’язок і привілей – змусити тіло виконувати волю Нового Створіння.
Наше тіло були рабом Гріха. Тепер ми кажемо: “Я маю право його контролювати. Я – Нове Створіння, а це – моє тіло. Мені доведеться збільшити владу над ним і більше вжити його в службі для Господа. Я не збираюся робити безглузді речі – стрибати з наріжника, щоб побачити, чи моє тіло залишиться живим, – але під проводом Святого Духа я мушу взяти від нього все, що можна, для служби новому Панові”. Все це потрібно для розвитку нашого характеру.
Бог покликав Церкву до слави, честі, безсмертя та співспадкоємства з Христом. Якщо ми не станемо переможцями, ми ніколи не будемо готові до такого возвеличення. Це високе становище не буде дане жодному смертному тільки за те, що, за його словами, він хоче бути чимось іншим, ніж є насправді. Навпаки, ми повинні виконувати наше власне спасіння зі страхом та трепетом. Той, хто говорить, що він повністю посвятився Богу, повинен показати це шляхом відмови від всього, що суперечить Божественній волі. Хто намагається будувати характер, той “зміцнятиметься... могутністю сили Його”. Хто йтиме цим шляхом до кінця, той належатиме до класу, який Він кличе і який буде гідним отримати місце, дане більш ніж переможцям.

РАДІСТЬ В ГОРІ

Світ матиме тисячу років, щоб привести свої тіла до гармонії з волею Бога. Поступово людство досягне стану, в якому буде цілковито підкорене Господу. Кам’яні серця будуть забрані. Усім, хто через слухняність прийде до цього стану, Бог з радістю дасть вічне життя.
З Церквою є по-іншому. Під час Євангельського віку Господь вибирає і веде тих, хто з власної волі хоче класти своє життя в Його службі. Вони люблять Його, і Йому подобається називати їм Своїми святими. Від цього класу Він не заховає жодної доброї речі. Око не бачило, ані вухо не чуло про те, що Бог зберіг для люблячих Його – для тих, які через посвячення були зачаті Святим Духом, які йдуть вперед від благодаті до благодаті і живуть не по плоті, а по Духу. Для цього класу Бог передбачив найкраще, що в Нього є.
До цього класу Святе Письмо звертається словами: “Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство”. Дехто каже, що це важко. Але всі християни погоджуються, що цілком можливо досягти такого стану розвитку, коли можна радіти в усіх труднощах, в яких плоть зазнає умертвлення. Ми любимо те, що інші не люблять, не тому, що ми відрізняємось від інших людей, а тому, що бачимо причину, чому ці труднощі дозволені. Ми знаємо, що такий Божий план для нас, і на основі цих доказів умертвлення волі плоті, плотських речей, ми бачимо, як ми зростаємо в милості в нашого Небесного Отця.
У такому серці панує Божий мир. Воно знає, що всі справи є під Божественним наглядом. Світ має свої клопоти, побоювання і передчуття. Але той, хто покладається на Господа, має мир, який світ не може ані дати, ані забрати. Проте ми не можемо пояснити цього світові, бо він цього не може зрозуміти.

R5582 (1914 р.)